Після недавнього
матчу "Ворскли" у Харкові на переважну більшість вболівальників
команди нахлинула ейфорія. Про це свідчать і пости на офіційному
сайті, і розмови в громадському транспорті та на вулиці.
Вболівальники тішаться, немов діти. При цьому їх не засмучує
результат. Головне те, що у команди з’явилася гра. Ми ж
спробуємо об’єктивно глянути на те, що насправді відбулося в
суботу на харківському стадіоні "Металіст".
"Металіст" почав дуже агресивно.
Швидкий короткий пас з постійним загостренням ситуації
чередувався з шаленим пресингом при втраті м’яча. І "Ворскла" не
витримала. Хоча футболісти мали знати, як грає домашні матчі "Металіст".
І тренери мали акцентувати на цьому увагу. Але помилилися ті,
від кого найменше цього чекали. Спочатку Медведєв не влучив по
м’ячу, що дозволило Джексону Коельо потужно пробити з-за меж
карного майданчика, а потім помилився Долганський (схоже таки
наврочив журналіст, який на прес-конференції після матчу з "Дніпром"
вперто задавав Миколі Павлову питання, в якому звучали нотки
занепокоєння щодо останнього рубежу). У відповідь Микола Павлов
лише посміхнувся. Мовляв, які претензії можуть бути до
Долганського? Але як би там не було, всіх собак на нашого
голкіпера вішати не варто. У другому голі винний увесь захист,
який просто спостерігав за фінтами і перепасовками суперника.
При цьому на гравців "Металіста" гравці "Ворскли" дивилися, як
на інопланетян. Що зробиш. Індивідуальну майстерність в магазині
не купиш.
Уже до середини першого тайму -
2:0. Солідна фора як для команд, які займають верхні щабелі в
турнірній таблиці. І головне, що два голи були забиті цілком по
грі. І "Металіст", пам’ятаючи про гру з "Бешикташем", збавив
оберти і вирішив зіграти на контратаках, віддавши ініціативу "Ворсклі".
Так, наші гравці більше володіли м’ячем. Але переважна більшість
передач не несла загострення, тобто віддавалися поперек або
назад. Та й гол Цуррі виглядав дещо випадковим. Ні, з позиції
ініціативи, якою володіла наша команда він виглядав цілком
логічним. А от за виконанням – скоріше випадковим. Чому? Та тому,
що подібні голи на моїй пам’яті останнього разу вдавалися
гравцям "Ворскли" ще пару років тому у домашньому матчі з "Арсеналом"
– тоді Главіна поцілив більше, ніж з 30-метрів, у дев’ятку, а
той же Цуррі завершив шикарним обвідним ударом сольний прохід.
От гол Коельо виглядає закономірним, враховуючи, які м’ячі він
забив до цього. І з якою періодичністю він це робить. Але як би
там не було, а "Ворскла" один гол сквитала. І отут "Металіст"
трохи "поплив". Якби Єсін був трішки влучнішим, то рахунок міг
зрівнятися. Але заради справедливості скажемо, що Девіч на 45-й
хвилині запоров момент із куди більш вигідної позиції.
Другий тайм пройшов у тій самій
манері, що і друга половина першого. Монотонна перепасовка "Ворскли",
яка не так уже і часто призводила до конструктиву. Тут і "Металісту"
треба зробити комплімент. Підопічні Маркевича досить грамотно
зіграли позиційно в обороні ("Металіст" грав по рахунку). А
індивідуальної майстерності футболістам "Ворскли", щоб методично
проходити класний захист команди-суперниці, поки не вистачає.
Але навіть за такої гри у "Ворскли" було 3 моменти, щоб
врятувати гру. У Єсіна з меж карної зони удар не вийшов (індивідуальна
майстерність?), Ярмаш своїм напівударом-напівнавісом потряс
каркас воріт (закономірний цей удар? Точніше, чи хотів Григорій
вдарити саме так, чи то просто так вийшло?), а Чичиков просто не
влучив по м’ячу, перебуваючи у метрах трьох-чотирьох від воріт (на
виправдання Олексія скажемо, що тут зіграла роль скоріше
відсутність достатньої ігрової практики, яку він втратив після
приходу форварда-гренадера Сачка, який у Харкові не наніс
жодного удару по воротах, якщо мені не зраджує пам’ять. Та й
взагалі був малопомітним). Не загострив гру і Главіна. Знову
говоримо про відсутність достатньої ігрової практики. Звичайно,
тактика незміни виграшного складу від Миколи Павлова добра, адже
вона поки приносить результат. Але приклади Главіни та Чичикова
показують, що за такої практики гравці резерву просто "іржавіють"
на лавці. Третій гол "Металіста" виглядав дещо нелогічним, але
формальний привід дати пенальті у судді все-таки був. Коельо
виграв позиційну боротьбу у Цуррі. А чого було більше:
акторської майстерності бразильця, чи поштовху албанця, то вже
на розсуд судді. Та й звинувачувати рефері думаю не варто. Так,
"Металіст" мав догравати матч в десятьох (потенційна друга жовта
Ганцарчику за стрибок у ноги Ярмаша), але рефері обрав
англійський стиль арбітражу: давав командам поборотися. Не було
свистків за дрібні порушення. При чому як в один, так і в інший
бік.
Підведемо підсумки. Позитив: ми
маємо команду. На тій самій прес-конференції Миколу Павлова
спитали, що він зробив з командою. Адже гравці ті самі, а гра –
ні. На що керманич біло-зелених відповів, що хлопці просто
почали працювати. По матчу з "Металістом" та й по попередніх
матчах помітно, що у хлопців з’явилося бажання грати, боротися,
вигризати результат. Чого не було при минулих тренерах. Це радує.
Це безперечний плюс. Але суботній матч показав, що на рівних
тягатися з суперниками рівня "Металіста", нам ще ранувато. Не та
індивідуальна майстерність, не ті швидкості, не те мислення. Та
й гравців рівня Коельо чи Едмара з Девічем у складі "Ворскли"
просто немає. Але з наполегливою працею ворсклян, ця прогалина
між нашими клубами буде поступово стиратися. Принаймні контраст
з весняною грою у Харкові ("Ворскла" програла 0:3) дуже разючий.
Тож будемо сподіватися, що наступний матч цих суперників принесе
нам набагато більше позитивних емоцій. І, мабуть, варто поки
відкинути розмови про Європу. Мирон Маркевич працює з командою
вже четвертий рік і лише в цьому році може вперше зі своєю
командою пройти перший раунд єврокубків (чого ми всі йому щиро
бажаємо), а Микола Павлов – менше року. Тому давайте поки не
вимагати того, до чого ми, можливо, ще не готові.
Олександр ДАННИК
Билися, але
програли...
