Коли далі відступати нікуди?

Довго думав, як розпочати анонс наступного матчу «Ворскли» в Прем’єр-Лізі проти кам’янської «Сталі».

З самого початку в голову почало лізти щось на кшталт «після чотирьох поразок поспіль «Ворскла» опинилася в ситуації «пан чи пропав». Але потім зрозумів, що навіть у випадку п’ятого програшу глобально нічого не зміниться. Тренер не скаже: «Я подаю у відставку», футболісти без сорому спокійно виходитимуть в місто, а та сотня-друга вболівальників, яка ще продовжує дивитися на видовище під назвою «Прем’єр-Ліга» у Полтаві приплентається й на наступний матч, хай навіть вулиці замете снігом.

Полтавський клуб наразі опинився в ситуації, коли щось особливо міняти немає сенсу. За відсутності стабільного фінансування тут би просто вижити й залишитися в еліті. Тому, мабуть, не варто дивуватися, якщо навесні «Ворскла» знову спробує поборотися за втішний кубок, який вона здобула в минулому чемпіонаті. Три очки, які нарешті нарахували «Маріуполю» за матч з «Динамо», «Зоря», яка після провального старту впевнено набирає хід, «Олімпік» й «Верес», які гризуть землю в кожному матчі. Все це не додає оптимізму. Тим паче на фоні чотирьох поразок поспіль.

Хтось скаже, у кого ж вигравати, якщо не в останньої команди чемпіонату, яка одночасно є ледь не наймолодшою в Європі? На перший погляд це так. Але не буде нічого дивного, якщо Ніколай Костов зможе здобути в Полтаві очки. Дуже часто звичайне бажання грати й молодецький азарт здатні перемогти команду, учасники якої виходять виконувати буденну монотонну роботу.

А, так… Знову гроші. Коли футболісти рік не отримують зарплати, складно вимагати від них більшого, ніж демострують на даний момент? Можливо. Але справа в тому, що навіть преміальні, які в повному чи частковому обсязі все-таки в «Ворсклі» виплачувалися, дуже часто в десятки разів більше від зарплати, яку отримує середньостатистичний полтавець. Плюс на тижні з’явилася інформація про те, що якісь гроші футболістам почали повертати. Обсяг виплати поки залишається невідомим. Але чим не мотивація, щоб не відступати далі?

Олександр Данник