Мимохіть доводиться стартувати із філософських сентенцій про роль особистості. Ясна річ, не у всесвітній історії, якщо це обласна спортивна газета, а щодо розвитку окремого виду спорту, в даному випадку футболу, в окремо взятому регіоні. Йтиметься про Миргородщину і видатну футбольну постать на її теренах - Володимира Гришка. Одразу можуть зауважити, мовляв, він же нині опікується чинним, триразовим чемпіоном області - ФК "Велика Багачка". Справді, але вклад Володимира Панасовича у піднесення рівня саме миргородського футболу, впровадження сучасних організаційних, методично-тренувальних підходів щодо функціонування цієї потужної і надзвичайно масової гілки спортивної індустрії не переоцінити. Якраз і той факт, що Володимир Гришко нині напряму не пов'язаний із миргородським футболом, ще красномовніше підтверджує його непересічність, позаяк команда земляків ледь животіє у першій лізі чемпіонату області, перебуваючи фактично в ролі безнадійного аутсайдера (хлопчаків із ДЮФШ ФК "Ворскла" в розрахунок із зрозумілих причин не беремо). І в той же час, коли Володимир Панасович очолював "Земляк", миргородці задавали тон на обласному рівні, достойно виглядали в турнірі аматорської ліги всеукраїнського масштабу. Це ж, до речі, спостерегли і торік, і цьогоріч уже на прикладі ФК "Велика Багачка". Тож, як би не дошукувались приводу принизити досягнення Володимира Гришка на тренерському поприщі заздрісники, навряд чи їхні потуги мають сенс в очах уболівальників.
З висоти прожитих 55 років, більшість із яких - у футболі, в тому числі й будучи причетним до великого, з нагоди цієї значимої дати йому особливо виразно бачиться пройдений нелегко, хоч здебільшого все-таки щасливо і успішно шлях від заповзятливого в усіх спортивних баталіях сільського парубійка до помітного у обласному масштабі спеціаліста з футболу.
Чим здебільшого переймалося покоління хлопчаків-шістдесятників? Спортом, зокрема футболом, на що були більш ніж вагомі підстави - набувало авторитету київське "Динамо" на всесоюзній та європейській арені. А Вовка Гришко і зростом, і силою, і спритністю вирізнявся серед однолітків на своїй вулиці в селі Хомутці Миргородського району. Якось так одразу застовпив собі ігрове амплуа - у воротах, як легендарний Євген Рудаков. Після восьмирічки - записали до місцевого зооветтехнікуму, хоч за здобутою там спеціальністю не пропрацював жодного дня. Манило футбольне поле і воротарська «рамка». У війську теж переймався загалом улюбленою грою, бо служив у Чугуєві Харківської області, де гриміла на аматорському рівні команда "Старт". Доля торувала надалі футбольну стежку юнакові в полтавських командах. Умовляли стати студентом одного з вузів обласного центру, навіть спеціально приїздили вже в Миргород, де після поневірянь, спричинених травмою, кинув життєвий якір Володимир Гришко. По молодості злегковажив такою рідкісною пропозицією, звісно, жалкуючи тепер за втраченою можливістю зануритись у атмосферу футбольного життя, котре зазвичай набагато жвавішим було в Полтаві, аніж у перефирійному Миргороді.
У свої 25 (а було це начеб-то тільки учора) брав на себе обов'язки тренера місцевої команди, позаяк у Миргороді з наставниками якось не складалося. Певні знання отримував на зборах тих колективів, за які виступав. Чомусь цікавила педагогічна діяльність, моделювння тренувального процесу. Зрештою, хотілось проломити глуху стіну периферійності миргородського футболу, котрий прозябав у промітивізмі рівня тодішніх другосортних змагань. З великими потугами вдалося через кілька років зрушити з місця той заскорузлий віз. Скільки довелось перетерпіти чиновницької обмеженості й некомпетентності в організації футбольної справи! Можна видавати збірник анекдотичних випадків реакції власть імущих на численні прохання виділити хоча б транспорт на виїзні поєдинки. У 1985 році за участі небувало значної кількості команд вдалося провести масовий чемпіонат міста Миргорода з футболу, повторити організаційний рівень якого і досі тут не змогли. І все з ініціативи Володимира Гришка, завдяки його енергійності й наполегливості. На той час він уже судив матчі республіканського і всесоюзного рівнів, зголосившись на пропозицію голови обласної Федерації футболу Анатолія Дяченка. Досудився до вищої ліги, заслуживши звання арбітра національної категорії. Працював слюсарем на Миргородському арматурному заводі, паралельно займаючись розвитком масового футболу. Його розважливості, розумінню особливостей цього виду спорту, навчально-тренувального процесу могли позаздрити дипломовані фахівці. А у гравців він користувався незаперечним авторитетом. І користується дотепер. Закінчив Івано-Франківський технікум фізичної культури і спорту, що в кінцевому підсумку дозволило повністю віддатись улюбленій справі після завершення кар'єри футбольного арбітра.
Перші ж кроки на тренерському поприщі виявились успішними: його вихованці поетапно ставали чемпіонами міста, району, області. Останнє досягнення взагалі для миргородців було прем'єрним. Рівно десять років тому під орудою Володимира Гришка збірна Полтавської області на Всеукраїнських літніх іграх сільської молоді виборола срібні медалі, поступившись у фіналі лише запоріжцям у серії післяматчевих одинадцятиметрових ударів. До речі, кістяк збірної складався з вихованців Володимира Панасовича, миргородських юнаків, більшість котрих і зараз - діючі футболісти. Двічі поспіль команда з невеликого селища піднімалася на найвищу сходинку турнірної таблиці першості області, здобувши чемпіонство одразу ж після підвищення в класі, тобто перейшовши з другої ліги до першої. А за кілька років перед тим колектив під орудою Володимира Гришка виграв чемпіонське звання - уперше в історії для міста Миргорода. Команда "Земляк", якою опікувався народний депутат четвертого скликання Верховної Ради України Геннадій Руденко, вчинила справжній фурор у чемпіонаті області. Але навіть поважний парламентарій тільки власними зусиллями не зміг утовкмачити місцевому чиновництву, наскільки суспільно значимим і корисним є заняття спортом, зокрема футболом, для молоді. І такі фахівці й ентузіасти, як Володимир Гришко, на жаль, місту Миргороду не потрібні, бо вони безнастанно термоситимуть начальство, добиваючись, щоб ключем било спортивне, футбольне життя на місцях. То кілька років Володимир Панасович перебивався заробітками і в Москві, і таксистом на власному авто, і охоронцем полів сільськогосподарських підприємств у Шишацькому районі. Аж поки президент ФК "Велика Багачка" Володимир Журавель, який виношував честолюбні плани, не запросив очолити колектив, котрий щойно завоював право виступати в першій лізі обласного чемпіонату. Вибір на Володимира Гришка впав зовсім не спроста. Про його вимогливість і практичну спромогу в Багачці знали добре, бо там саме його вихованці (до десяти гравців) виводили місцеву команду на найвищий рівень обласного футболу. В свій час близько року Володимир Панасович очолював і колективи другої ліги, що красномовно засвідчує достатню і визнану професіональну підготовку. А цьогоріч Володимира Гришка назвали кращим футбольним тренером в області. Де б і в яких любительських командах не трудився він на посаді наставника, завжди досягав найвищої мети, завжди в його найближчому оточенні були професійно спроможні, віддані справі і порядні люди. Випадкові і користолюбиві біля нього не затримуються. І нині ФК "Велика Багачка" - втретє поспіль найсильніша аматорська команда в області. Закономірність, наслідок висококваліфікованої діяльності Володимира Гришка, який далеко не вичерпав свої потенційні можливості й здатен узяти нові, ще не скорені ним висоти в футболі.
Чого й бажають йому численні друзі й колеги!
Олексій ПОЛИВ'ЯНИЙ
